«Бузкові присмерки, жасминові світанки, дощі що падають на доли і ліси…», - з вірша Надії Степули.

Переднє слово.

Цього разу – словесні етюди торкнуться творчості Олександра Малеша, закарпатського митця, картини якого в чомусь не подібні на роботи митців земляків. Ужгородець з народження, професійний живописець, тяжіє до мандрів, до  споглядання і фіксування пензлем неповторних миттєвостей які дарують краєвиди, великий прихильник етюдів, в його живописі прочитується певний вплив –  І. Левітана, І. Рєпіна, М. Глущенка, В. Петрецького, а також – людина що залюблена у читання художньої літератури.

Ядро тексту.

Кожному художнику необхідний «вільний життєвий простір»,- для роздумів, споглядання, імпресійності. Творіння на певній «індивідуальній» ділянці, це явище дуже особистісне. Митець потребує власного психологічного «хутора», де він здатен відновлюватися енергетично.

Нині можна «пізнати» світ не виходячи з власної домівки. Але існує таки притягальна сила дороги! Привабливість подорожей можливо криється у тому, що життя людини творчої – то постійний РУХ і невпинний Політ…

     Майстерня митця, перегляд величенької кількості картин – пейзажів, етюдів, портретів, під супровід коротких коментарів художника. Неможливо не звернути увагу на назви робіт: «Ранкові тумани Кострино», «Дощовий день, осінь», «Холодна вода», «Літній ранок», «Світла ніч», інші… «Без «натури» не можу, а в етюдах висловлюю малярським методом свої враження, буває вони переростають в пейзажі, та не обов’язково», – розмірковує вголос Олександр Малеш. Про виняткову прихильність до етюдів, свідчать і такі слова: «Коли приходжу до приятелів – митців кажу: покажи етюди».

Він той живописець, який тонко відчуває колір, у цілому ряді його картин малярство «поєднане» з міською архітектурою, пана Олександра можна назвати – живописцем міста Ужгорода, і не тільки… Ймовірно, ці риси у нього від представників київської школи малярства, зокрема М. Глущенка.

Живописець міста…, тихі, милі по – європейському куточки старого Ужгорода, де японські вишні і магнолії своїм пишноцвіттям затьмарюють усе інше. Старовинні будинки, бруківка, буяє зелень, дві – три автівки, декілька перехожих… На багатьох картинах у русі перебувають фігури людей, бо без людей місто чи село порожнє… Але це не закутки провінційного міста. Провінція не географічне поняття, не кількість населення; це радше – рівень розвитку культури, мистецтва, це стан душі, здатність хвилюватися, радіти, -від побачених на виставці малярських або скульптурних робіт, вибухати вулканом емоцій, і звісно, володіти даром по – справжньому любити…

   Творам Олександра Малеша характерна камерність, лаконізм зображення, їх можна іменувати пейзажами настрою, на них виграють ряснобарв’ям живописні кольорові плями. Тут доречні рядки художника слова Володимира Затуливітра:

«Волію плями – не правопис ліній!

Жива як рана, вогка теча барв…».

Ці «інтонації» письма передалися митцеві через роки і відстані від … І. Левітана (припущення).

Хоча, слід наголосити, що малярство Олександра Малеша оптимістичне, навіть зажура Природи на картинах має передсвітанковий настрій.

Цікаві взірці робіт  портретного жанру, то «запозичення» від нашого Ілька Рєпіна (моє бачення, А.Б.), котрий народився в Чугуєві, що на Харківщині. Сам митець каже, – що в роки свого становлення яко живописця чимало чого навчився від Василя Петрецького ( надзвичайно обдарований художник, один з найкращих учнів В. Касіяна. Г. Якутовича, М. Дерегуса).

Та годі про впливи, без яких сьогодні навряд чи обходиться хоч би один художник… Пан Олександр той митець, який має чітко визначену тематику, та свій малярський почерк. Повернімося до картин, на яких – … небо завітрюється все дужче і дужче, довкруж густішають сутінки…, ось – ось гримне грім і зблиснуть блискавиці. А десь інде, усміхається велике, добре Сонце, задуманий ліс тихесенько  передає мелодію шереху листя дерев, за котрими ховається дика малина і гриби.

Околиці міста не обійдені увагою художника, на полотнах вони привабливі по – особливому, навіть гарніші ніж є насправді, а чи так це?... Часто звертається у письмі до зображення ріки Уж. Звивиста річка, справді як вуж, з двох сторін якої вигинається набережна, квітують липи, дефілює відпочиваючий люд, лівіше – пішохідний міст, він виведе на площу Театральну, в там і вулиця Корзо, одна з головних… Як багато може розповісти картина.

І на завершення…

«Усе творче життя митець мав би володіти  мистецтвом змінюватися, мати спрагу до того, що ти робиш, як і поети та музиканти». – з впевненістю говорить Олександр. Він одружився ще у студентські роки, після завершення наук  3 – го курсу художнього училища. Дружина Маріанна теж мисткиня, навчалася на відділі художньої кераміки, мріяла стати скульптором, але  життя розпорядилося не так… «Пастель – то моя любов, – каже Маріанна Малеш, – вона (пастель) допомагає відчути кольорову гамму, переходи барв і відтінків. Коли починаю писати картину ніколи не знаю який буде мати завершальний вигляд. Картини – це і кардіограми мого настрою…». У її доробку є і графічні роботи, на пленерах пише олійними і акриловими фарбами. Двоє доньок зросло у мистецькій родині: Олександра і Мар’яна, одна з них магістр біології, а інша – також… художник! Пані Маріанна наприкінці спілкування мовить: «Родина для мене понад усе».

      Короткі словесні етюди хочеться завершити уривком з Поля Верлена і трьома крапками:

«Люби відтінок і півтон.

Не барву – барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон…».

Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.