«НАЙБІЛЬШ НЕ ПОЛТАВСЬКИЙ МИТЕЦЬ ПОЛТАВИ…».
(Спроба розглянути окремі аспекти малярства ОЛЕГА МІНГАЛЬОВА).
Червень цього року був самим розкішним з тих червнів, що довелось мені знавати у своєму житті. Саме у цю пору приїхав я до серединно – українського міста Полтави. Приїзд до цього не рядового міста України спонукала печальна подія, смерть неординарного художника – Олексія Ямбиха. Отак і трапляється у людському житті, поруч ідуть сум і скорбота, пов’язані зі смертю живописця і … буяння зела, дерев, кущів, здавалося уся Полтава знаходиться під покровом феєричного зеленого світу, насиченого такими пахощами, що й в раю так не пахне. Достигали вишні, яких на деревах було більше, ніж зеленого листя і синьо – чорні шовковиці. А вишня, то не просте дерево, назва походить від світу Вишнього…
Як і усі попередні візити на Полтавщину, так і цього разу, змістовно і з взаємною зацікавленістю поспілкувався з художником, якого можна означити, як ворожбита кольорів і відтінків, Анатолієм Лавренком. Неможливо було оминути садибу найбільш не полтавського митця Полтави – Олега Мінгальова. Він не лише художник, – поет, театрал, драматург, мислитель і ідеолог гуманітарно – мистецьких концепцій. Це дивовижно цікава постать, яскрава особистість, йому довелося мешкати і творити в Лондоні, Парижі, Москві, багатьох інших містах світу і України. Цей колоритної зовнішності пан ощасливив своєю присутністю і діяльністю ті міста, духова і мистецька атмосфера у яких, опісля відвідин Олега Мінгальова, відчутно потеплішала…
Народжений митець в містечку Нові Санжари, що знаходиться на відстані близько 30 кілометрів від Полтави. Дитинство промайнуло поблизу лісів, гаїв цього краю, неподалік річки Ворскли. В 1968 році батьки разом з Олегом переїжджають на постійне місце проживання до обласного центру…. З творчої робітні, що на другому поверсі будинку, неначе на долоні, постає перед очима – Хрестовоздвиженський монастир. Якщо крокувати до садиби Мінгальових зі сторони центру, то вулиця Нижньофабрикантська стелиться згори вниз, легко йдеться до оселі митця, якщо ж рухатися з іншої сторони, то потрібно підійматися вгору, себто, будинок розташований ледь не у серединному місці вулиці…
У дуже ранньому віці Олег маніфестує бажання стати художником, батьки усіляко сприяли втіленню цього високого прагнення хлопчини. Потім були роки навчання у Полтавській дитячій художній школі, Харківському державному художньому училищі. В 1985 році він здобуває диплом Московського Літературного інституту імені Горького. Від середини сімдесятих минулого століття, і донині, діяльність пана Олега настільки розмаїта, що годі й казати! Тут і зараз завдання стоїть простіше, спробувати окреслити окремі тенденції і смислове насичення його живописних творів…
Олег Мінгальов від 1979 року творив у різних пост – модерністських напрямках малярства. Ось тільки деякі з них – дуалізм, містеріальне мистецтво, етномодерн, нарешті : НАРАТИВІЗМ. Нещодавно він представив для ознайомлення дуже значимий, серйозний текст- «Маніфест наративізму». Олег давно переймався завданням: сформулювати і оприлюднити принципи наративізму. Але, певно на усе свій час. Надаймо слово автору: «Вважаю, що на шляху до відтворення цілісної картини буття, не оминаючи виклики доби, посилюючи одне одного у синергії, Мистецтво, Наука і Релігія повинні знаходити точки дотику між собою, використовуючи свої конкретні методи та інструменти на шляху до пізнання істини. Слід враховувати, що найбільш наглядною ілюзією об’єктивізму виступає мозаїка переплетення розмаїття завжди суб’єктивних поглядів художників, вчених, духовидців. Але кожного разу дух часу створює у різних комбінаціях цих складових своєрідний орнамент, котрий стає маркером тієї чи іншої епохи…». Що ж таке оцей загадковий наративізм? Дуже важко, може й неможливо відповісти на це питання коротко і одновимірно. Щоб була бодай узагальнююча уява, найкращий спосіб, це вдруге надати слово творцю мистецької концепції:
«Наративізм повертає глибину Змісту, оскільки виходить з положення, що Форма, подібна гребеням хвиль на здибленій шкірі океану, є першим, зовнішнім і видимим рівнем пізнання Суті речей. Наративіст завзято обходить пастки Гламуру і Кітчу на шляху до Правди, подібної світлу в серцевині океану Змісту. Уподібнюючись магам та метафізикам Традиції, досліджує Природу для того, щоб самому стати нарівні з Природою, силою творчою. Осягає Природу Божественного, нітрохи цього не соромлячись і володіє Невідомим як Мовчанням, Священною Паузою, Золотим перетином… Наративіст на шляху осягнення та відтворення природи Божественного, подібний на жерця – друїда, що поєднував у собі досвід пізнання натурфілософії та релігії, вже в контексті нашого часу володіє трьома властивостями мудрості: «Бути обізнаним про все, зносити все, бути відстороненим від усього ( з книги Ферилтів)».
Що ж в малярстві Вашім пане Олеже є основоположним, фундаментальним, може навіть матричним? Він є представником сучасного актуального мистецтва, нетиповим, бо дуже помітно відрізняється у своїй творчості від багатьох розкручених імен,розпіарених силами пана В. Пінчука, у його друкованому рупорі – «Art Ukraine». Відрізняється, поза всяким сумнівом, в кращу сторону, в сторону Світла…, бо роботи його містять у собі світлоносність! Малярство головної персони оповідки – життєдайне і життєствердне. Його твори дуже нагадують театральні постановки, тільки перенесені на полотно… Безперечно, у картинах присутня і негативна, долішня сторона життя людського, та якщо в людині переважають додатні якості, а в творчості – також, значить ця творчість освячена Вищими Силами Світла світу цього. Містерійна сутність проходить видимо і невидимо крізь ледь не усі роботи митця. В окремих картинах автор ніби подорожуючи у Часі, потрапляє у дохристиянську Русь, сам знайомиться з тією добою історії і знайомить нас, глядачів. Панує у цих картинах і дух магічного реалізму Габріеля Гарсії Маркеса, езотеризм штибу Едуарда Шуре, казковий еротизм Маріо Варгаса Льоси…
Жив собі і творив колись письменник Артур Мейчен, написав чи не 30 книжок. По гостроті думок його романи перевершували твори Веллса. Думаю, він і сам це розумів. Прикро, але видатні твори цього Майстра пера не стали знаменитими. Таке буває, зокрема в історії літератури. Але, ці твори не втратили великої значущості. Вони просто феноменальні, з ознаками геніальності їх творця. Більшість людей звикли оцінювати гріх і зло крізь соціальні окуляри. Чи знаємо ми природу Зла? Чимало наших сучасників не являються ані злими, ані добрими. Приземленість, матеріалізм, міщанство, зробили свою чорну справу, щоб нівелювати святість, і ще більше, щоб завуалювати зло… Не краще знаємо і світ Добра. Бо живемо поміж двома світами, сприймаючи цю «нічийну землю» за всю Планету в цілому. Прислухаймося до слів героя роману А. Мейчена, Амброза Бірса, котрий на питання: «В чому суть гріховності?». Відповів так: «… щоб захотіти взяти штурмом небо. Гріх як на мене, це бажання проникнути забороненим методом, в іншу, вищу сферу. Святих мало. А грішників – в тому смислі, як я це розумію – ще менше…». Гріх – це щось протилежне людській природі. Святість вимагає великих зусиль, але ці зусилля реалізуються на шляху, який є природним. Святий намагається віднайти втрачений дар; грішник рветься до того, чим він ніколи не володів… У наші дні – умовності, освіта і цивілізація заглушили і затемнили Природу. Ми можемо пізнати Зло по його ненависті до Добра, але, зазвичай випадково… В дійсності ієрархія Пекла проходить повз нас непоміченою. Можна все роздати біднякам, не будучи милосердним, можна позбутися чи не всіх гріхів і бути водночас носієм Зла. Є різниця і між благодійництвом і милосердям. Є багато чого іншого… Зокрема, не пізнання, не розуміння, до дня нинішнього, істинної природи нацизму з – під стягів Гітлера. Бо разом з нацизмом над значною частиною Планети панував «інший світ». Він був переможений, та не помер. Це не страшно, страшним видається не відання прихованих небезпек і загроз ( та це обширна тема іншої розвідки). Ці архіважливі моменти дослідження істинної природи Добра і Зла, митця О. Мінгальова хвилюють не менше, ніж давніше письменника А. Мейчена. Вбачаю певну спорідненість і елемент перегуку ідей і змістів… Тим паче, що панові Олегу не чужа британська культура, література і мистецтво.
Культуролог А. Окара у передньому слові до каталогу творів Олега Мінгальова «Дух Фауста. Наративізм», почасти пише: «Не випадково поетика Олега Мінгальова «під’єднана» до «темної», барокової лінії в історії поезії – Гавриїла Державіна, Велеміра Хлебнікова, раннього Маяковського, трохи Андрія Вознесенського…». Не претендуючи на істину в останній інстанції, все ж скажу, – не треба дивитися на історію, літературу, мистецтво свого народу ззовні, тобто, крізь лондонські, московські, чи ще якісь чужоземні окуляри. Погляд має бути зсередини! Бо нашим предкам, дуже далеким ніхто і нізвідки культуру не приніс. Навпаки, давні українці несли первісну цивілізацію в світи. Сергій Плачинда писав: «Навчали інші народи – близькі й далекі – орати, сіяти, ростити хліб, кувати рала і плуги, ткати, будувати житла і Писати, тобто – карбувати літери, творити письмо…». Відомі англійські вчені – Роберт Макрам. Вільям Крен і Роберт Макнійл у праці «The Story of English» (1986 рік),аргументовано доводять походження всіх індоєвропейських мов з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини. Цим самим потверджено, що Давня Україна (Оратта) – батьківщина всіх індоєвропейських народів. Автори і поставили такий підпис під картою праукраїнських земель – «The Home of Indo – Europeans». Про те ж йдеться у науковій праці М. Красуського «Древность малороссийского языка» ( Одеса, 1888 рік). Починаючи від «Велесової книги», можна назвати багато джерел, котрі свідчать про першість праукраїнців щодо походження, мови і інших засадничих позицій, серед індоєвропейських народів. Міркую, було б дуже корисно в усіх сферах гуманітарного простору відштовхуватися від матричної основи – українського центризму, серединності української ідеї, як ідеї основоположної…
Олег Мінгальов у своїх мистецьких експериментах ні на кого не подібний, дуже своєрідний митець Полтави. Це та постать, яку можна сміливо іменувати як «людину, що сама зробила себе». Чи український він художник щодо сенсів і смислів малярства ? Я б не відповідав однозначно. В тій чи іншій степені українське начало промовляє з картин цього обдарованого автора, може не надто гучно, так сила звуку не завше є визначальною… Сподіваюся і вірю в те, що подальші творчі пошуки Олега Мінгальова стануть помітною подією – Полтави, України, Світу. Коли ж вдивляєшся у його картини, з уст мимоволі злітає легка, як подих вітру мантра – «Ом…….».
Дослідник мистецтва, брендолог – Андрій Будкевич.