"Не шукаймо скарбів на Землі...".
Олексій Ямбих, це ім’я добре знайоме полтавським митцям, шанувальникам живопису, мистецтвознавцям. Опісля завершення студій у Харківському художньо-промисловому інституті поринув у вир творчості і займається цією шляхетною справою, ледь не піввіку. За фахом – художник-монументаліст. У його творчості знайшли своє місце і поєдналися різні художні напрями – абстракціонізм, примітивізм, конструктивізм, реалізм з елементами містики.
Та близько трьох десятиліть тому, художник прийшов до усвідомлення центральної тематики – релігійно-біблійної.
Мистецтво починалося з віри, але з часом почало втрачати свою пізнавальну сутність, та відповідно одну з головних функцій. Почало набувати все більш розважальних рис. Ще з первісно-общинного ладу людина вірила у надприродні сили. На думку митця, наскельні малюнки мали і властивість навчального посібника. З прийняттям християнства роль релігії набула ще більшого значення. Чимала кількість видатних митців минулого займалася розписом храмів, іконо писанням. Навіть наявність ікон у житлі, привносить у щоденне буття нагадування про віру в добро, справедливість, любов, вищим уособленням яких є – Син Божий.
Роками Олексій Іванович ледь не щодня повертається до заглиблення у Біблію, Святе Письмо, життя святих і праведників. Тому картини цього напрямку виростають «з грунту» непотрібності пошуків скарбів на землі, це нагадування про вторинність і приземленість усього матеріального, гонитва за благами призводить до спустошення душі. Зміст його картин передає нам, сущим українцям, знане, та призабуте, те, що слід звільнятися від пут матеріалістичного рабства, яким би привабливим воно не здавалось… Всілякі спокуси гріховного характеру чигають на людину ледь не щокроку, та більшість – слабка, піддається їм, не чинячи спротиву, а справжні цінності занехаяні. Чи не в маловірстві криється причина?
Техніка письма його релігійного живопису незвичайна. З картин на нас дивляться – апостоли, святі, мученики, у них немає чіткого фігуративного окреслення, та є пунктирне обрамлення, наче викладене коштовними камінцями. Обличчя молоді, дуже виразні очі, бо віра Христова є і буде вічно молодою. Усі мистецькі образи випромінюють світло і віру, цебто ікони Ямбиха мають те ж саме призначення, що і канонічні ікони. Різні образоформи, але внутрішнє наповнення подібне. На думку художника, писати релігійні картини-образи повинні і можуть не лише іконописці, але і інші митці, бажано, щоб були практикуючими християнами. Багато з цих робіт мають щось спільне з старими фресками, де одні переливи кольорів трохи стерті часом, але поновлені іншими… Цим картинам притаманна і безтілесність образів, навіяна абстракціонізмом. Складається враження, що він посередництвом пензля веде неспішне спілкування з апостолами, праведниками, святими. Тому і в житті Олексій Ямбих «поспішає поволі».
Риси конструктивізму використав художник при створенні картин, на яких постають Христові храми, ймовірно це храми майбутнього. У них проглядається – чіткість, стрункість, геометричні площини прості і водночас загадкові. В цих творах поєднанні – відгомін духу церков епохи Русі Київської і прийдешності. Храми виписані як християнські, не православні, але і не католицькі. Бо у своїх задумках і розмислах Олексій Ямбих відштовхується від аксіоми – це храми єдиної Христової церкви. Це усвідомлене прагнення митця, який увірував, до омріяного утворення єдиної, Помісної Церкви в Україні.
Своїми творами релігійної спрямованості він намагається протистояти іншому світу, від диявола, та прагне, щоб щораз більше людей прийшли через катарсис духовний до Бога. В цих картинах присутні і складові естетичних традицій давнього українського іконописання. Той, хто відкриє для себе творчість О.Ямбиха, навряд чи ухилиться від фактору релігійно-художнього впливу цих неканонічних образів.
Багато ще чого можна побачити, відчути, віднайти у цих незвичних картинах, де релігійне перехрещується з народно-національним. Тут звичайно, добро перемагає зло, прекрасне домінує над потворним. Він розкриває внутрішній світ, чистий світ і тверду, непохитну віру праведників і святих.
Посеред великого доробку релігійного живопису О.Ямбиха назвемо окремі картини – «Різдво», «Вознесіння», «Собор», «Блага вість», «Храм», «Серце мученика Ігнатія», «День хрещення киян», «Св’яті», кілька варіацій «Пієтти», «Розп’яття», «Андрій Первозваний», і багато, багато інших…
Якоюсь неземною, енергетикою таємничого наповнена «Пієтта» («Оплакування»). Внизу – шматок чорної землі, вище закривавлена, розіп’ятий Христос, а довкола, розгублений Всесвіт, над яким небо теж почервоніло. Розпач Неба і Землі – головний сюжет картини, Біля підніжжя хреста оплакують Ісуса – Діва Марія і Марія Магдалина. Великоформатна робота «День хрещення киян», як мистецький символ початку однієї великої доби і завершення іншої. Один день, але день вікопомний у житті киян і стольного граду Києва. Митцю вдалося передати таке враження, наче сам Господь з апостолами, святими і ангелами дивиться і радіє великій події – охрещення люду київського. «Серце мученика Ігнатія», біло-світло-рожевими тонами зображено велике серце мученика, серце пронизує напис Ісус Христос… Яскравий підтекст картини – навіть під загрозою життю не зрікатись віри Христової, яка в серці, в душі, думках.
Мислення митця, бачення, рух думки звернені вгору, «всі ми залежні від Неба», – так каже Олексій Ямбих. Твори його філософсько-межові, це зріз минулого і майбутнього водночас, тож прозирати їх, щоб зрозуміти, треба зсередини, там немає нічого зайвого, недовершеного. Його творчість – складна мистецька модель, яку не можна звести до простого знаменника. Він зберігає внутрішню свободу, вибудовує малярськими засобами, як власний, так і всезагальний храм. А кращі роботи, це ті, які не написані…
Андрій Будкевич.
Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти", 25 – 31 липня 2013 року.