«РЕЙТІ ЯНОШ – то művész ( митець) . Хто його не знає?!», - імпровізований мотив з Ш. Петефі.*
«РЕЙТІ ЯНОШ – то művész ( митець) . Хто його не знає?!», – імпровізований мотив з Ш. Петефі.*
(Цей текст – то намагання розкрити окремі риси езотеричної сторони творчості ЯНОША РЕЙТІ; філософська, психологічна, , символічна архітектоніка робіт митця).
Янош Рейті, один з найбільш оригінальних митців не тільки Закарпаття, неповторний графік, своєрідний пейзажист, самобутній ілюстратор книжок. Богемна особистість, і як угорський закарпатець виконує роль такого собі зв’язкового, поміж Товариством угорських митців Закарпаття імені Імре Ревеса і всією Україною та рештою світу.
Небагато віднайдемо індивідів посеред людей творчих, яким байдуже визнання, відзнаки та пошанування їх таланту. Герой тексту не є винятком. Отож, які добрі, радісні звістки принесли недалекі роки цьому непересічному гонведу закарпатського малярства:
2013 – й рік – удостоєний обласної премії Й. Бокшая і А. Ерделі у жанрі прикладної графіки.
2016 – й рік – номінант премії імені Імре Ревеса, як живописець і графік.
2017 – й рік – персональна виставка робіт в Будапешті.
18 січня 2017-го року в угорській столиці була відкрита персональна виставка творів Яноша Рейті «Звичаї і традиції» в галереї «Форраш» («Джерело»). Перед присутніми знавцями і шанувальниками мистецтва, науковцями слово тримали: Саліпські Ендре – головний консул Угорщини в місті Берегово; Еврі Ласло – голова Карпатського мистецького та культурного товариства міста Ніредьгаза. Своїм співом принесла втіху виконавиця народних пісень Корзенські Клара.
Сам пан Янош про про цю мистецьку пригоду висловився так: «Я радий, що відбулася моя персональна виставка у Будапешті. Збулося давнє бажання, мої картини побачили у столиці Угорщини…». Виставка мала успіх не лише в Угорщині, про цю мистецьку акцію писав відомий закарпатський спеціаліст у сфері мистецтва – Володимир Мишанич.
Але, зосередьмося на окремих моментах езотеричного характеру в картинах художника. В наш швидко – біжучий час очевидно, що хоч і поступово, та вперто, з року в рік, таки відбувається утвердження національних, автохтонних цінностей, нехай мимоволі, та вони знаменують одну з тенденцій розвитку, – шукаючи нове, варто віднайти призабуте старе… Ще один вектор, синкретичний, який дає можливість розвивати цікаві варіації поєднання різних складових в малярстві. Ця заувага дотична до творінь Я. Рейті, де перетинається філософський дух орієнталізму і західний стиль письма. Також проглядається в його картинах – і змістовне, не банальне явище перетікання ідей, смислів, , у четверному (4) колі, а саме: малярство, поезія, музика, філософія. Ще віднайдуться невиявлені і тому не розтлумачені наповнення живопису цього митця.
Велику поживу для думки і душі містять праці Грега Брейдена. Ось для прикладу коротка оповідь, де він пише: «Під час свого першого паломництва в буддійський монастир наприкінці 1990-х років я швидко переконався, наскільки по-різному влаштований розум людей західного світу і монахів у місцях, заради вивчення котрих ми забрели аж так далеко. Найбільшою відмінністю між нами і ними являється, без сумніву, наше невгамовне бажання знати, чи все влаштоване так, як влаштоване, і повна відсутність бажання знати це, у мешканців монастирів…».
Короткий діалог, що виник між одним з вчителів у монастирі на Тибетському плато і мандрівником Брейденом:- « Якщо ти бредеш по пустині і бачиш кролика з оленячими рогами, – запитав він, – що це: реальність або вигадка? – Видіння кролика в пустині є породження свідомості тієї людини, яка бачить його,- продовжував я. -Якщо ця людина ви, то він настільки ж реальний, наскільки Ви вірите в нього».
Тому, коли ми задаємо питання: « Наскільки реальна реальність? Відповідь мала б бути така: « Реальність реальна в тій мірі, в якій ми віримо в неї…».
Відомий дослідник і майстер відкриттів Еріх фон Денікен не тільки вірив в те, що описане в мітах колись було реальністю, а й наводить чимало вагомих доказів правильності своєї візії. Уважно вчитаймося в рядки однієї з його книжок: « Філологи вважали Одіссея» героєм давніх легенд». А всю історію, зрозуміло, «не більш ніж казку». Тривалий час ніхто не думав, що в основі міту могли лежати справжні події,- до тих пір, поки Генріх Шліман з томиком Гомера в руці не виявив місто Трою…
Обов'язково нагадаймо собі, чи все оте дійсно відбувалося в історії минулих віків, та чому нас навчали у вищих школах? Якщо першопочатки людської цивілізації виводили: з давнього Риму і Греції, згодом, з Шумеру…, а як же тоді відноситися до археологічних знахідок Мізинської і Трипільської культур, як трактувати Кам'яну могилу?? Таке враження що вченим Європи і США ці наукові факти невідомі до сьогодні, або вони не помічають їх усвідомлено, бо такі знання їм і їхнім державам просто не вигідно визнавати. Тоді що це за науковці??
Задаймося і таким питанням: « Якою бачили істину любомудри Сходу, тобто тибетські китайські? Зовсім інакшою являлася істина для теософів і мудреців Сходу.Вони також знали, що її не можна встановити без загального розуміння фізичного світу, але в той же час вони усвідомлювали, що істина перебуває перш за все в нас самих, в началах нашого розуму і у внутрішньому житті нашої душі. Для них душа була єдиною божественною реальністю і ключем, відкриваючим всесвіт. Зосередивши свою волю у своєму власному духовному центрі, розвиваючи свої приховані здібності, вони наближалися до того великого вогнища життя, котре називали Богом», – оці знання доніс до нас Едуард Шюре.
Янош Рейті, я переконаний, свідомо чи підсвідомо, застосовує ту методу, щойно окреслену, у письмі своєму малярському (по Шюре)...
Зробімо зупинку, аби спробувати віднайти розгадку знаків- символів, що найчастіше можна уздріти на графічних, та не тільки, роботах автора: Риба. Сова. Півень…
« У загальних тричленних( по вертикалі) міфологічний схемах Всесвіту Риба служить основним зооморфним класифікатором нижньої космічної зони та (менш виразно) великим тваринам, що символізують середню космічну зону. В творах так званого мобільного мистецтва палеоліту найчастіший елемент (на жезлах з отворами) представлений Рибою у вигляді фалоса. Деміургійна функція Риби проявляється в двох варіантах: активному, коли Риба приносить із дна первозданного океану мул,з якого створюється земля, і пасивному, коли Риба (Кит. три Кити) є опертям землі. Риба, що врятувала Ману, трактується як втілення Вишну... Згідно з біблійною традицією, Рибу отримає Месія і розділить з праведними наприкінці світу». – з « Мітів народів світу».
А ось Володимир Остапчук доводить наступне: « Тут хотілося б нагадати про ще один стійкий образ українського фольклору – ідіому дівчина – рибчина… Гадаю, ця метафора давніша за християнство, хоча. без сумніву, символ Риби як щонайдавніший, доземлеробський, був поглиблений християнами, але й присвоєний. А тому про його істинну глибину можна лишень здогадуватися…».
Сова та птаха, що тримає зв'язок між світами, відає про долі і вершить їх, володіє езотеричними знаннями. Півень – то будитель, провісник приходу світанку, початку нового дня. Пробудженість властива тим, хто відійшов від приспаності – перейшов до духовної праці, такої, щоб була творчим актом.
« Вибравши собі землі закуток,
Ріка опанувала початок,
Рухалася наперекір:
Колись писав Євген Маланюк: «... Гоголь є явищем, коли можна так висловитися « – місячним». І на додаток цитата про того ж пана М. Гоголя: «... або згущував тіні на й без того тіньових явищах нашого історичного життя, або й освітлював їх, але світлом фантастично чарівним….». Не проводжу пряму паралель між «місячністю» Миколи Гоголя і малярством Рейті….Проте, дуже зрідка віднайдемо посеред картин цього автора твір з веселим, радісним змістом. Не скажу ,що його картини занепадницького характеру, але містичну зажуру, легеньку захмареність. таки виявляють…
« Холодна тиша. Місяцю надламаний
За мною будь і освіти печаль мою…», –
з Володимира Свідзінського.
Хоча минулого року довелося визнати, що у творчості митця відбулися певні зміни … Янош Рейті ілюстрував малюнками дитячу книжку віршів авторства Weinrauch Katalin «Сirkuszvarazs» («Зачарований цирк»). Чи не з усіх малюнків так і бризкає: сонячність, веселощі, радість. На нас дивляться – птахи, що весело гомонять між собою, зайчик – музикант, джміль гуде у польоті; а ось тут – дерево життя, по гілках якого білочка поспішає до білченяти, у небі ясне сонечко, а під деревом хлопчик приліг, а поруч зайчик; і ще один малюнок – як знак приходу весни, сніговик доживає останні дні, по ньому весело стрибають горобці, дах будинки ще прикрашають бурульки, та з них уже скрапує вода, песик визирає із буди, весну виглядає…
У фантазії Ольги Кобилянської «Смутно колишуться сосни» потрапимо на тему розкриття взаємних віддзеркалень. Лісове озерце перебувало у володінні царя, він його називав» морським оком». Образ»морського ока» зустрінете і в новелі «Битва»: « Се було – морське око.Неначе дзеркало, бережене прибиваючим багатством зелені, лежало воно тут неподвижно, сонливо,з погідною гладкою поверхнею, бездонне, ніби вічне дзеркало склепіння шпилів дерев. – кусень нетиканої краси».
Озеро – то спокійне велике око. Воно увібрало в себе весь світ і відтворює з нього світ. Озеро могло б промовити: світ – цемоя уява….
А щодо митця, фантазера, мрійника, великого поціновувача жіночої краси, та передусім – філософа, Яноша Рейті, то він, як і герой вірша Ш. Петефі :
« В часи минули на ослі
філософ їздив. На землі
усе змінилося з тих пір:
Тепер у нас
Осли – їздці
А пішки ходять мудреці…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
*Мотив з вірша Шандора Петефі «Газда Янош».