«Я не сплю, розсуваю стіни у безмір…», - з Андрія Охрімовича.

  (Нарізки мисленнєвого експресіонізму, породженого окремими творами ОЛЕГА МІНГАЛЬОВА і фрагментами спілкування з ним).

                                        Переднє слово.

  У його вагомому малярському доробку є і робота «Rings on the water». Пригадуєте, як у дитинстві кидали пласкі камінці під певним кутом у річку чи ставок, по воді розходилися кола… Хтось невидимий з – поза дерев і кущів жбурнув камінця у тихоплинні води, що їх несе Ворскла ( чи не сам пан Олег?), а кола розходяться і по Дністру, Десні, Тисі, навіть Данапер – ріці і … Темзі. Може ось таким незвичним методом митець – концептуаліст запустив у світ свою концепцію НАРАТИВІЗМУ.

                          Я ладен цілковито погодитися з словами Сомерсета Моема, закарбованими в одному з його творів: «Хіба робити те, до чого в тебе лежить душа, жити так, як ти хочеш жити, не знати внутрішнього розладу – значить зіпсувати своє життя? І чи таке вже щастя бути видатним хірургом, заробляти десять тисяч франків в рік і мати красуню жінку. Мені думається, все визначається тим, що ти шукаєш в житті, і ще тим, що ти запитуєш у себе і в інших…».  

                                      Ядро тексту.

  З його картин неначе долинає гучний голос нашого сучасника, тонко реагуючого на те що відбувається, що нас оточує, відтак, він поспішає поділитися з глядачами щедротами своїх візій і бачень. Робить він це, то з пензлем в руках, то з пером і атраментом, а бува, й за допомогою техніки для зйомок… В малярських творах цього автора немає випадкових і необов’язкових: ліній, знаків, персонажів, речей. Здається, все зайве прибране, чи то пак, його й не було… Картини (окремі) пишуться роками, з антрактами звичайно, щось додається, щось змінюється, під вправними порухами руки справжнього Майстра, «увінчаної» пензлем.

  Слушна думка видатного мислителя Георгія Гурджиєва: «Вивчаючи себе, ми можемо вивчити весь світ, так само, вивчаючи світ, ми можемо вивчити себе. Але по – справжньому паралель між людиною і світом можна провести лиш в тому випадку, коли ми беремо «людину» в повному значенні цього слова – тобто, особистість, чиї приховані сили розвинулися». Вивчення себе повинно просуватись водночас з вивченням фундаментальних законів Всесвіту. Мусимо усвідомлювати: моя еволюція потрібна мені, ніхто в ній не зацікавлений. Навпаки, сили котрі створюють перешкоди еволюції певних товариств, шкодять і еволюції окремих індивідів. Особі доводиться виявляти стійкість і спритність, щоб подолати перешкоди, або оминути їх. Одній людині це під силу, великим угрупованням людей – ні… Хоча, долаючи труднощі виробляємо в собі необхідні якості.

  Він прагнув і прагне створити власний світ, щось чудесне. Не корисно – матеріальне, а власне – ЧУДЕСНЕ! Це один з головних рушіїв творчості тих осіб, які у процесі творіння, сповнені такого палкого бажання, що подібне до екстазу танцю, то містика чину малярського… Макс Ернст у книжці «За кулісами живопису» зауважував: «Поєднання кравецької машинки і парасолі на хірургічному столі (він цитує Лотреамона) це відомий класичний приклад феномену, відкритого сюрреалістами: поєднання двох (або більше) зовнішньо непоєднуваних елементів на площині, чужій обом, являється одним із сильних засобів, щоб викресати ІСКРУ ПОЕЗІЇ…».  

У творах Олега Мінгальова ніяк не знайдете естетики декадансу, складових плачу і скигління, подібного до плачу «чайки при битій дорозі». В більшості його картин закладена та психологічна засада, яку віднайдемо у творах К. Гамсуна і Д. Лондона.  Світогляд цього митця – це викінчена філософська система, яка прозирається у його живописі. Це те малярство, що не запліднене скупими емоціями і дрібними думками. Людвіг ван Бетховен в одному з листів занотував: «Мужчині мусить музика викресати вогонь з душі… Митці мають цей вогонь, вони не плачуть».

  Він винахідливо використовує класичні прийоми живопису, подеколи з певною інтелектуальною іронією, але іронія та не злісна…  Чи мали митці свій берег у країні, де суворо культивувався соцреалізм і істматівський «вандалізм», де торжествувало невігластво невизнання окремих наук? Звісно що ні. Вони собі його створювали. І вже не так важливо, чи був той берег оптимістично – ідеалістичним, чи апокаліптичним, обидва береги віддають перевагу первинності Духа, а також свідчать про незнищимість і  самоцінність Мистецтва, котре творять вільні маестро. На тих берегах творять не для чогось, або когось, а з незбагненно рятівної потреби. Живучи в добу існування СРСР він ніколи не був радянською людиною, таке вдавалося небагатьом…

  Напросилися поетичні рядки львівського віршотворця:  

«Я не сплю, розсуваю стіни у безмір,

Квінтесенцію щастя шукаю в самому собі,

Ненавиджу отих заштемпованих підлістю бевзів,

Я один, я один у безглуздій отій боротьбі».  

Андрій Охрімович.  

Є щось у цій парсуні від Дон Кіхота ( один з найшляхетніших героїв світової літератури). Тому такі правильні його слова (Дон Кіхота): « Я, Панцо, вродився, щоб безнастанно вмираючи – жити, а ти, щоб об’їдаючись – вмерти».

  Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.