ЖИТТЯ КОРОТКИЙ СОН… ТОМУ ВСТИГАЙМО ТВОРИТИ ДОБРО ТА КРАСУ
Які вони спогади про дитинство? У більшості людей теплі, барвисті, пахощі дитинства – духмяні… Як же в ті далекі роки хотілося якомога швидше стати дорослим. Скільки доріг стелитиметься згодом перед юнаком або юнкою, а вибрати потрібно одну. Пам'ять дорослої людини про дитячі роки зберігає окремі історії, епізоди. За яким принципом вона сортує спомини: на ті, що не забуваються, та інші, важко сказати, мабуть, це загадка. Подеколи так хочеться повернутися, бодай на часинку, ретроспективно, в ті чарівні часи доброго минулого…
Художниця Валерія Гета, головна героїня есе, розповідає: «У мене спогади про дитячі роки пов’язані, перш за все, з відзначенням Нового року. Здавалося вся квартира ставала святковою, мама прикрашала ялинку, тато робив схованку для солодощів у шафі, атмосфера панувала в домівці казкова…».
Малювала Валерія з ранніх років, згодом, знайшла ще одне захоплення – полюбила в'язати. Знала змалечку, що буде художницею, інших мрій, намірів, не виникало….
Народжена 2 вересня, початок 80-х років, в місті Дніпрі (тоді Дніпропетровськ), окрім навчання у звичайній середній школі, дев’ятикласницею прийшла до дитячої школи мистецтв, звернулася за порадою до Івана Коваленка (педагог, художник). І, стала навчатися у даній школі. Тепер пані Валерія працює викладачкою цього навчального закладу – завідувачка відділу образотворчого мистецтва МКЗК «ДДШМ №4 імені Бориса Гмирі». «Завдячую багато чим Івану Михайловичу Коваленку, зверталася до нього з певними питаннями бувши вже студенткою ВНЗ…», – ділиться думкою мисткиня.
2001 – 2006 роки. Навчалася в Дніпропетровському (нині – Дніпровському)фаховому мистецько-художньому коледжі культури, фах: дизайн (викладачі – Олена Капустяк, Олександр Нем’ятий).
2016 рік. Закінчила студіювання наук в Харківській державній академії дизайну та мистецтв (викладач Віктор Ковтун, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік). Диплом бакалавра захистила під керівництвом Віктора Ковтуна, магістра – під орудою Віри Чурсіної. Віктора Ковтуна художниця згадує як педагога, що спонукав студентів до активної творчої діяльності, постійно закликав до участі у різноманітних виставках, пленерах. Завдяки йому у 2018 році вступила до лав НСХУ.
Для творчої особи має велике значення як члени сім’ї, родини ставляться до її праці. Чоловік Валерії, пан Олександр, працює начальником цеху на одному із заводів міста Дніпра, всіляко сприяє творчим справам дружини. В родині троє дітей, всі мають певну схильність до різних видів мистецтва. Данило, старший син, вчився у музичній школі, грав на скрипку, середульший, Михайло, грає на гітару, Катруся, донечка, дуже любить малювати.
«Vita somnium breve. Життя короткий сон», – так писав Микола Шлемкевич, видатний український філософ. Справді, роки, десятиліття, мчать з космічною швидкістю. Тому, потрібно без поспіху, постійно творити Добро та Красу, рухатися в тому напрямку, який вибрав собі в житті….
Давайте уважно придивимося до робіт Валерії Гети, замислимося, а які риси властиві її живопису?
Художниця, на мою думку, шукає мистецькими засобами загублену українську людину. До речі, так називається праця Миколи Шлемкевича – «Загублена українська людина». Що маю на увазі? Державність України була відновлена у 1991 році. В процесі будівництва незалежної держави потрібно знати, хто ми є, щоб будувати державу відповідну нашій вдачі. У цій архіважливій справі не останню роль повинні відігравати люди гуманітарного простору: художники, письменники, музиканти, філософи, історики, культурологи, краєзнавці….
Коли народ не має власної держави, а його території знаходяться в певні періоди історії у складі різних держав, втрачаються деякі питомі риси характеру, які властиві цьому народу. Ментальність набуває змін, що важливо – небажаного характеру… Українцям характерні – емоційність, сентименталізм, чутливість, ліризм, кордоцентризм, пісенність, і, звісно, прагнення до волі…
Національна вдача – тема складна. Наприклад, наша пісенність – «це наше благословенство і наше прокляття одночасно», – твердив доктор М. Шлемкевич у розвідці «Душа і пісня». Цей вчений вважав, що для нашого ж блага слід поєднати – мрійництво з інтелектом… А український індивідуалізм, який частенько проявлявся в такому явищі як отаманщина…
Щоб краще розуміти один одного, треба пізнавати – історію, пісні, казки, легенди, вірші не тільки свого краю, а й інших областей України. Творчим людям, тим же художникам, не завадило б частіше брати участь у виставках, пленерах, які відбуваються у різних регіонах нашої країни.
Валерія належить до нової когорти митців, які не отруєні комуністичною ідеологією, вони віднайшли, чи віднаходять самих себе не лише у малярстві.
Картини художниці душевні, в них зовсім нічого немає з арсеналу Темряви, бо належить до людей, що несуть Світло. Такий її вибір.
Люди, або навіть спільноти у яких ніби вийняли душу, уникають слова духовність. Тому що воно для них невідповідне, недоладне. Шкода, але слід наголосити, суспільство скотилося до пріоритетності – «мати чи володіти», забувши слово «бути»… Матеріалізм не приятелює з сімейними та моральними цінностями, в основі якого право на споживання, котрому немає меж… Така настанова руйнує людину, сім’ю, народ, людство, планету Земля.
Поетичність, нею пронизані роботи авторки. На полотнах можна побачити: велич Дніпра, могутньої ріки; неповторні гори Карпати, застиглі у Вічності; острів Хортиця навесні; двоє закоханих спинились на мить під покровом високості Неба; затишок зимового дворика у рідному місті, застиг замріяний сніговик….
Віршовані рядки видатного поета Павла Тичини співзвучні змісту багатьох творів:
«Не бував ти у наших краях!
Там же небо – блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!...».
Емоційність притаманна картинам Валерії Гети. Чимало українських дослідників духовності наголошували, що наш народ відзначається емоційною вдачею. «Емоційність – великий дар Божий, бо вона лежить в основі кожного мистецтва, кожної творчости, але в наших невмілих руках цей Божий дар перетворився в Божу кару. Від нас залежить повернути їй первісне, творче, а не руйнівне значення», – писав професор Євген Онацький.
Музичність. Музика, як і інші види мистецтв народжується з емоції. Коли роздивляєшся картини художниці, зринають в пам’яті різні музичні твори. Приміром, робота «Духовна спадщина» викликає асоціації з духовною музикою Дмитра Бортнянського або Максима Березовського. Споглядаєш «Хортиця навесні» – вчувається знаменита мелодія Антоніо Вівальді «Пори року. Весна» (скрипкові концерти, відомі як «Чотири пори року»).
Які ж захоплення у неї окрім головної справи життя? В царині літератури серед улюблених – роман Оскара Вайлда «Портрет Доріана Грея», Н. Д. Волша «Розмови з Богом» (перша книжка з трилогії). Класична музика, віддає перевагу творам Й. С. Баха, А. Вівальді, залюбки слухає сучасну українську музику, народні пісні. Імпресіонізм: мистецька течія в живописі, котра найбільше до душі художниці, мовить так: «Там є сила, пристрасть і свобода…». Захоплюється подорожами, географія (мандрів, пленерів, виставок) розлога: Запоріжжя, Харків, Одеса, Київ, Хмельницький, Львів, Івано-Франківськ…
Коли наша розмова, яка проходила в одному з парків міста, добігала до завершення, Валерія наголосила: «Шукатиму у живописі щось нове для себе, те, що відчуватиму найсильніше…».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
На фото – Валерія Гета та її картини:
1. "Духовна спадщина"
2. "Хортиця навесні"
3. "Дитяча радість"
4. "Здійснення мрії"
5. "Поєднані любов'ю"
6. "Смак літа".
