“Осінній вітер у гілках заплутавшись заграє фугу…”. - мотив з Андрія Охрімовича.
(Йосип Бабинець: ліричний романтик закарпатського живопису).
Осмисливши окремі зауваги закладені в творах красного письменства Германа Гессе, та зупинивши увагу на одній з них, приходиш до висновку, що у гри в бісер і живопису є дещо спільне... Для підтвердження цих слів зацитуємо уривок із знаменитого роману: «Гра в бісер таїть у собі диявола, вона може звабити нас до порожньої віртуозності, до самовдоволення, мистецького марнославства, до шанолюбства, до бажання здобути владу над іншими і тим самим до зловживання тією владою. Тому нам, крім інтелектуального, потрібно ще й інше виховання, тому ми скорилися моралі Ордену: не для того, щоб наше активне духовне життя перетворити в мрійливе, мрію в душевно вегетативне, а навпаки, щоб бути здатними до високих духовних досягнень».
Йосип Бабинець, професійний живописець і мистецтвознавець усеньке своє свідоме життя був націлений на духовне зростання, тому ім'я цього митця однозначно можна вписати до складу Ордена справжніх художників Закарпаття.
Пан Йосип розповідає:» Я виходець із села Зарічево Перечинського району, закінчив семирічну школу у селі, мав прагнення вчитися далі. Батька вдома не було, він їздив на заробітки до Канади у 1924 – 1933-му роках. В 1948-му році поступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва, яке й закінчив успішно у 1953-му році.Ті покоління студентів училища, до яких належав і я, мали унікальну нагоду вчитися у таких художників і педагогів, як – А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло, В. Свида. У той же час в Києві відкрили експериментальні класи при хореографічному училищі, і волею долі потрапив туди на навчання тривалістю два з половиною роки, потім армія, де був артистом танцівником і художником. Повернувшись додому став артистом балету при Закарпатському народному хорі. Вже тоді розривався між живописом і танцями. Рік пропрацював художником – декоратором у обласній філармонії. Одного разу мене зустрів у цій інституції Федір Манайло і запитав: « Що ти тут робиш?...». Ці слова справили великий вплив на мене. В роки 1961 – 1967 був студентом заочником Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна,факультет історії і теорії образотворчого мистецтва. Згодом творчо працював у різних закладах…
« Мистецтво – то нелегка справа, треба багато вчитися і трудитися. наша закарпатська школа живопису пейзажна, пейзаж має писатися з натури. Відношу себе до цієї школи.», – говорить художник.
Українці аж надто глибоко відчувають свій світ – це дуже велика річ.Тут свою роль відіграв трипільський фундамент раси. Він найміцніший і найбагатший з усього, що було закладено в Європі. Трипільство є джерелом хліборобської культури, торгівлі, багато чого з мистецтва європейських народів. На цьому підгрунті вибудовується відчуття і поняття серединності.Цей термін нелегко пояснити, він радше духовний первень, що виростає з різних підсвідомих явищ.Першою екзотеричною ознакою серединності є – порив до захисту всього свого, віри, звичаїв, тощо.Друга ознака серединності, то специфічний погляд на весь світ зсередини свого народу,краю. Важко уявити життя народу без передачі від старших до молодших традицій предківщини. На це сприйняття впливає також природа і оточення. Ось ці три складники являються незовнішніми проявами ментальності українців, закарпатців особливо.
Ключ до творчості Йосипа Бабинця зкристалізувався у словах « Люблю гори, свій край, що люблю, те і малюю…». Їздив на пленери в
Угорщину, Словаччину, Румунію. Після 1991-го року побував у Франції і Італії. І там займався живописом,але краєвиди своєї землі миліші…».
Відомий британський політолог Ентоні Д. Сміт ніби підтверджує внутрішній смисл думок закарпатському митця таким чином: «Внаслідок симбіозу etnie і краєвиду з'явилися етно – краєвиди. Як я пояснював,цього досягають з допомогою натуралізації етнічної історії, коли цю історію вважають за частину природи, та історизації природного середовища, коли вважають, що воно є елементом історії та розвитку етнічної спільноти. В результаті цього двостороннього процесу етнічні спільноти постають, так би мовити, «закоріненими» в «свої» історичні батьківщини і, за словами Стівена Гросбі, «народ має свою землю, а земля має свій народ».
Пейзажі цього автора радують око…. Наприклад, погляньмо, – одна гора, друга, своїми округлими обрисами вони наче обрамлюють нерухомі і важкі хмари, а скрізь раює неземна краса природи Карпат. На його картинах – шумлять модрини і ялини, ведуть балачки річечки і потоки, жовтогарячими барвами вражає закарпатська осінь, улюблена пора року художника.Від споглядання цих картин відпочиваєш серцем, бо це роботи ліричного романтика малярства.
Петро Мідянка віршованими рядками мовить так:
« Скільки раз бачиш ліс –
сріблисті лишайники на валунах,
ялинові заломи, тихий слід бурозубки…
Ти з ним зжився, наче з величезною кімнатою,
з улюбленими книжками…» , –
з вірша
«Скільки разів бачиш ліс…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.