"Тоді догоріли вогні доріг...". ( із вірша Євгенії Найчук ).
А од вогнів, неначе тіні, падали відблиски… Нічні дороги, непередбачувані загадки пітьми, віття дерев пронизані відблисками місячного сяйва. Від танцюючих відблисків, здається, та дорога прямує, веде до початку осені. Блисне блискавка , відблиски лягають на землю, дороги, стежини. Відблиски променів сонця, свічки, що горить, блимаючи… Відблиски фар автівки і відблиски під час роботи зварювальника, коли жмути іскринок – відблисків розлітаються довкруж. Відблиски вечірньої заграви на небі, яка віддзеркалюється від водної поверхні, і згодом, відблиски летять догори. Відблиски «бенгальських вогнів», котрі у нашій пам’яті пов’язані зі святкуванням Нового року, або, взагалі зі святом.
У дитинстві бачив відблиски росяної трави, чи то наснилося ? Відблиски лампади з- за напівприкритих гардинами вікон…
Відблиски з очей тих людей, у яких гаряче серце. І тоді, одержимість наповнює горінням думку і душу…
Увесь оцей вир, – асоціацій, уяв, фантазій, думок, мрій, виписувався на полотні, посередництвом руки даровитого митця. Ось так народжувалися « Відблиски». Таким ім’ям нагородив нову серію картин, несамовитий пошуковець нових малярських сенсів, полтавський живописець – Анатолій Лавренко.
Внутрішня підготовка до написання ряду абстракцій йшла поволеньки… Початок був покладений ,- випадковою не випадковістю. Отже, усе було так… Минулого року виїхав художник на пленер, писав етюди наживо. Край той, винятково – мальовничий, Шишацький, неподалік від садиби В. Короленка. Посеред низки робіт, був етюд, на якому стелилася дорога, оточена деревами, гілля тих дерев прорізалося місячними зблисками. По формі відображеного, та й по змісту, етюд близький до абстрактного. Картина оця стала відліком чогось нового, завдяки їй відбулася поява циклу абстрактних творів. З приводу занурення у світ абстракціонізму, митець каже наступне :» Абстракція – це вища стадія, це віднайдена ново -мова і форма. Це також і пластика самовираження.»
Художник Лавренко завжди був прискіпливим до кольору. Почуймо його думку :» Розкривати можливості кольору на площині, це одна із надважливих складових малярства.» У своїй творчості, він наблизився до процесу, – подібного до діагностики кольорів.
Красу кожен вбачає по – своєму, один – у витонченості ліній, інший – у кольорі, фактурі. Ніби відблиск, коротеньке висловлювання живописця, та наскільки ємкісне : « Я протягував лінії на полотні, щоб розкрити площину…»
Різні думки навідують пана Анатолія з приводу малярських експериментів, буває навіть антагоністичні. « Може я зайшов у глухий кут ?», – вголос розмірковує митець. Та ні, радше відчинилися нові двері, в які зненацька грюкнув художник.
… ми удвох з Анатолієм Івановичем мовчки роздивлялися розставлені у два ряди картини – абстракції. Мовчанка була наповнена певним змістом. Несподівано пролунав тихий голос Лавра ( так він підписує картини ), голос той розірвав тишу:» А ти знаєш, дивлюсь на колір і … медитую».
Підсумуємо «шматки « думок і візій, що породжені побаченими новими творами неординарного полтавця, словами неповторного Філонова :» Живопис – це універсальна мова, що не перекладається словами.»
Андрій Будкевич.
Всеукраїнський тижневик "Літературна Україна".